Стрілецькі гімни
О Україно, о люба ненько
Історія пісні
Уперше вірш під назвою «За Україну» був опублікований 1917 року в українській газеті «Народна воля», яка виходила у Києві. Автор вірша — Микола Вороний (1871–1938), поет, театральний і громадсько-політичний діяч, член Центральної Ради. Газета належала Українській партії соціалістів-революціонерів. На її сторінках відстоювали позицію Української Центральної Ради й підтримували ідею змагань за «самостійництво» як політичну державність. Вороний захопився ідеями французької революції, навіть переклав українською мовою «Марсельєзу». Тому не випадково в його вірші головними є революційні мотиви про царські кайдани, які українці «вже порвали», про похід українців «на вольний світ». У словах маршу відчутна потужна об'єднавча нота братнього співу. Адже ідея свободи була актуальна для всіх українців, які воювали у Першій світовій війні по обидва боки фронту — і як солдати царсько-російської армії, і як жовніри австро-угорської армії. Згадана газета могла потрапити до рук солдатів у квітні 1917 року. З історії відомо, що тоді на Східному фронті, недалеко від галицького містечка Бережани на Тернопільщині, було затишшя. У період зупинки бойових дій на позиціях противників, які стояли дуже близько один до одного, відбувся обмін пресою. Цей інформаційний взаємообмін був дуже символічним, бо невдовзі патріотичний вірш став маршем у середовищі вояків-українців з Австро-Угорщини. А головний мотив пісні — заклик до збройного походу «за Україну» — набув значення спільної мети. Ба більше, саме тієї весни українські хлопці зі Східної Галичини вперше мали можливість ближче познайомитися з українцями із Наддніпрянщини, чимало з яких були нащадками запорозьких козаків. Для одних і других Шевченків «Кобзар» був тією світською Біблією, яку з пієтетом брали на фронт і тримали у солдатських рюкзаках. Таке мирне спілкування у короткий великодній час, яке згодом історики назвуть «братанням», стало вагомою основою до зближення та порозуміння. Менш ніж за пів року від першої публікації у Києві вірш політичного змісту з рефреном «За Україну, за її долю, / За честь і волю, за народ!» передрукували у «Календарику для Січових стрільців і жовнірів-українців на 1918 р.» та в газеті «Вістник Союза Визволення України» (28 жовтня 1917 р.), які виходили у Відні. У 1922 році цей вірш уперше з’являється як пісня (з нотами, але без згадки про автора мелодії) в пісеннику «Сурма» (Львів — Київ). До тексту була примітка, що «пісню співає I Галицький корпус, а опісля й інші частини». Вона засвідчила популярність пісні в іншому військовому середовищі — стрільців Української галицької армії (УГА), які воювали на фронтах польсько-української війни 1918–1919 років. У час сталінського Великого терору 1930-х років автора Миколу Вороного та його сина Марка, також поета, знищили як «ворогів народу». 1991 року, одразу після проголошення Незалежності України, марш «За Україну!» внесли до шкільної програми. Пісня стала традиційною під час офіційних і державних урочистостей. Із початком війни Росії проти України пісня зазвучала з новою силою. Вона спонукає до історичних аналогій, актуалізує спогади і перекази про предків, які, обороняючи Україну, славно боролися, не шкодуючи свого життя. Текст Оксани Кузьменко
Жанр:
стрілецькі гімни
Дата запису:
29 серпня 1998 року
Регіон:
Опілля
Локація:
місто Козова, Тернопільська область
Виконавці:
Євгенія Чорній, 1925 р. н.
Збирачі:
Оксана Кузьменко
Теми та мотиви: січові стрільці, заклик до боротьби, прапор, авторські пісні, побратими, бойовий дух
Історія пісні
Уперше вірш під назвою «За Україну» був опублікований 1917 року в українській газеті «Народна воля», яка виходила у Києві. Автор вірша — Микола Вороний (1871–1938), поет, театральний і громадсько-політичний діяч, член Центральної Ради. Газета належала Українській партії соціалістів-революціонерів. На її сторінках відстоювали позицію Української Центральної Ради й підтримували ідею змагань за «самостійництво» як політичну державність. Вороний захопився ідеями французької революції, навіть переклав українською мовою «Марсельєзу». Тому не випадково в його вірші головними є революційні мотиви про царські кайдани, які українці «вже порвали», про похід українців «на вольний світ». У словах маршу відчутна потужна об'єднавча нота братнього співу. Адже ідея свободи була актуальна для всіх українців, які воювали у Першій світовій війні по обидва боки фронту — і як солдати царсько-російської армії, і як жовніри австро-угорської армії. Згадана газета могла потрапити до рук солдатів у квітні 1917 року. З історії відомо, що тоді на Східному фронті, недалеко від галицького містечка Бережани на Тернопільщині, було затишшя. У період зупинки бойових дій на позиціях противників, які стояли дуже близько один до одного, відбувся обмін пресою. Цей інформаційний взаємообмін був дуже символічним, бо невдовзі патріотичний вірш став маршем у середовищі вояків-українців з Австро-Угорщини. А головний мотив пісні — заклик до збройного походу «за Україну» — набув значення спільної мети. Ба більше, саме тієї весни українські хлопці зі Східної Галичини вперше мали можливість ближче познайомитися з українцями із Наддніпрянщини, чимало з яких були нащадками запорозьких козаків. Для одних і других Шевченків «Кобзар» був тією світською Біблією, яку з пієтетом брали на фронт і тримали у солдатських рюкзаках. Таке мирне спілкування у короткий великодній час, яке згодом історики назвуть «братанням», стало вагомою основою до зближення та порозуміння. Менш ніж за пів року від першої публікації у Києві вірш політичного змісту з рефреном «За Україну, за її долю, / За честь і волю, за народ!» передрукували у «Календарику для Січових стрільців і жовнірів-українців на 1918 р.» та в газеті «Вістник Союза Визволення України» (28 жовтня 1917 р.), які виходили у Відні. У 1922 році цей вірш уперше з’являється як пісня (з нотами, але без згадки про автора мелодії) в пісеннику «Сурма» (Львів — Київ). До тексту була примітка, що «пісню співає I Галицький корпус, а опісля й інші частини». Вона засвідчила популярність пісні в іншому військовому середовищі — стрільців Української галицької армії (УГА), які воювали на фронтах польсько-української війни 1918–1919 років. У час сталінського Великого терору 1930-х років автора Миколу Вороного та його сина Марка, також поета, знищили як «ворогів народу». 1991 року, одразу після проголошення Незалежності України, марш «За Україну!» внесли до шкільної програми. Пісня стала традиційною під час офіційних і державних урочистостей. Із початком війни Росії проти України пісня зазвучала з новою силою. Вона спонукає до історичних аналогій, актуалізує спогади і перекази про предків, які, обороняючи Україну, славно боролися, не шкодуючи свого життя. Текст Оксани Кузьменко