Стрілецькі маршові
Там на горі, на Маківці
Історія пісні
Є пісні боротьби, які знають тисячі людей, але історія їхнього створення маловідома. Саме так сталося з маршовою піснею «Там на горі, на Маківці». Вона не потрапила до жодних воєнних пісенників першої половини ХХ століття, хоча у ній ідеться про дві історичні події. Перша стосується травня 1915 року і битви в Карпатах між австро-угорським військом, яке представляли січові стрільці, та московським військом. Друга — 1917 року та проголошення УНР, коли «А в Кийові злота брама, / На ній висить синьо-жовта фана» символізувало українську державність. Ця народна пісня має багато варіантів із відмінними зачинами, а ще більше — з різними кінцівками, що свідчить про її фольклорну основу. У багатьох варіантах згадано про великий бій під Києвом, що є прямою вказівкою на історичний факт оборони столиці Української Народної Республіки та штурму Києва у січні 1918 року російсько-більшовицьким військом Муравйова: «Там в Києві бій великий, / Там воює москаль дикий». В інших варіантах увага звернена на особливості українського війська та його відважних бійців, які «Йдуть до бою і співають, / І зі співом умирають». І досі невідомо про час створення пісні. В архівах збережені її записи з середини ХХ століття. У 1946 році фольклорист Андрій Шмиговський записав у Києві цю пісню від 33-річного селянина Якова Теслюка, який походив із села на Снятинщині. Це той самий регіон Покуття, де народилося перше товариство «Січ». На архівному аркуші, який донині зберігається в Інституті мистецтвознавства, етнології та фольклористики імені Максима Рильського НАН України, зазначено: «Повний текст обіцяли надіслати». Звісно, що у час нестримного сталінського терору, який у 1940–1950-х роках пройшовся важким катком по заходу України, ніхто й не збирався записувати текст пісні, в якій згадується про січових стрільців та гімн самостійної Української держави. На початку 1990-х років українська студентська молодь Львова, патріотичне громадянство Києва знову публічно заспівали пісню «про Маківку». Зміст пісні був суголосний бурхливим подіям відновлення незалежності України. Тоді вперше за пів століття згадали і про чин Легіону УСС, який зорганізувався 1914 року у Львові. Швидко з’явилися і нові варіанти пісні, де були слова: «Є у Львові усусуси, / Україна бути мусить». Тоді відбулася інша подія — символічне поєднання заходу і сходу України через живий ланцюг Соборності. 21 січня 1990 року, у день 71-ї річниці Злуки УНР і ЗУНР, майже три мільйони людей, дорослі і діти, взялися за руки. Виняткова акція, що стала ритуалом народного єднання від Львова до Києва, закарбувалася в одному з варіантів: Ми живий ланцюг зробили, Від Москви ся відділили. Прапор високо підняли І весело заспівали. Бадьора мелодія, яка пережила десятиліття совєтської цензури, припала до серця багатьом сучасним гуртам. Сьогодні пісню виконують «Шпилясті кобзарі», «Журборіз», а також хоровий колектив «Гомін» та хор Збройних Сил України. Текст Оксани Кузьменко
Жанр:
маршові пісні
Дата запису:
21 червня 1992 року
Регіон:
Покуття
Локація:
село Ісаків, Івано-Франківська область
Виконавці:
заспівувала Марія Буряк, 1925 р. н., підспівувала Марія Венгринюк, 1921 р. н.
Збирачі:
Оксана Кузьменко
Теми та мотиви: січові стрільці, заклик до боротьби, прапор, побратими, смерть, гори
Історія пісні
Є пісні боротьби, які знають тисячі людей, але історія їхнього створення маловідома. Саме так сталося з маршовою піснею «Там на горі, на Маківці». Вона не потрапила до жодних воєнних пісенників першої половини ХХ століття, хоча у ній ідеться про дві історичні події. Перша стосується травня 1915 року і битви в Карпатах між австро-угорським військом, яке представляли січові стрільці, та московським військом. Друга — 1917 року та проголошення УНР, коли «А в Кийові злота брама, / На ній висить синьо-жовта фана» символізувало українську державність. Ця народна пісня має багато варіантів із відмінними зачинами, а ще більше — з різними кінцівками, що свідчить про її фольклорну основу. У багатьох варіантах згадано про великий бій під Києвом, що є прямою вказівкою на історичний факт оборони столиці Української Народної Республіки та штурму Києва у січні 1918 року російсько-більшовицьким військом Муравйова: «Там в Києві бій великий, / Там воює москаль дикий». В інших варіантах увага звернена на особливості українського війська та його відважних бійців, які «Йдуть до бою і співають, / І зі співом умирають». І досі невідомо про час створення пісні. В архівах збережені її записи з середини ХХ століття. У 1946 році фольклорист Андрій Шмиговський записав у Києві цю пісню від 33-річного селянина Якова Теслюка, який походив із села на Снятинщині. Це той самий регіон Покуття, де народилося перше товариство «Січ». На архівному аркуші, який донині зберігається в Інституті мистецтвознавства, етнології та фольклористики імені Максима Рильського НАН України, зазначено: «Повний текст обіцяли надіслати». Звісно, що у час нестримного сталінського терору, який у 1940–1950-х роках пройшовся важким катком по заходу України, ніхто й не збирався записувати текст пісні, в якій згадується про січових стрільців та гімн самостійної Української держави. На початку 1990-х років українська студентська молодь Львова, патріотичне громадянство Києва знову публічно заспівали пісню «про Маківку». Зміст пісні був суголосний бурхливим подіям відновлення незалежності України. Тоді вперше за пів століття згадали і про чин Легіону УСС, який зорганізувався 1914 року у Львові. Швидко з’явилися і нові варіанти пісні, де були слова: «Є у Львові усусуси, / Україна бути мусить». Тоді відбулася інша подія — символічне поєднання заходу і сходу України через живий ланцюг Соборності. 21 січня 1990 року, у день 71-ї річниці Злуки УНР і ЗУНР, майже три мільйони людей, дорослі і діти, взялися за руки. Виняткова акція, що стала ритуалом народного єднання від Львова до Києва, закарбувалася в одному з варіантів: Ми живий ланцюг зробили, Від Москви ся відділили. Прапор високо підняли І весело заспівали. Бадьора мелодія, яка пережила десятиліття совєтської цензури, припала до серця багатьом сучасним гуртам. Сьогодні пісню виконують «Шпилясті кобзарі», «Журборіз», а також хоровий колектив «Гомін» та хор Збройних Сил України. Текст Оксани Кузьменко