Стрілецькі маршові
Чи то буря, чи то грім
Історія пісні
Слова пісні «Чи то буря, чи то грім» написав відомий у першій половині XX століття в Галичині український поет та автор історичних романів Богдан Лепкий (1872–1941). Головна ідея пісні — у метафорі, яка порівнює бурю й грім із всенародним походом за свободу. Лепкий спершу написав варіант під назвою «Гей, позір!», який є закликом до стройового положення за командою. Твір був опублікований у календарі «Запорожець» (Коломия, 1912), призначеному для дівчат і хлопців, які були членами українського спортивно-протипожежного товариства «Січ». Адвокат Кирило Трильовський заснував перше таке товариство у селі Завалля на Покутті (тепер Івано-Франківщина) 5 травня 1900 року. До 1914-го згадана парамілітарна організація вже мала широку мережу по всій Галичині, а також на Буковині та Закарпатті. Вона налічувала понад 80 тисяч вишколеної української молоді, яка походила переважно із сіл. У вірші Лепкий висловив думку, що нема такої сили, яка змогла би подолати дух народу, що прагне здобути собі кращу долю. Тому з початком Першої світової війни, використовуючи основу цього тексту, Лепкий пише переробку і дає їй іншу назву — «Серпень 1914». У новому варіанті вірша залишаються ключові закличні слова, звернені до кожного українця: «В ряд ставай, щоб не було запізно!». У червні 1915 року друга редакція вірша була надрукована на сторінках газети «Вістник Союза визволення України», яка виходила у Відні. Там як докторант Віденського університету перебував український етномузиколог, фольклорист і композитор Філарет Колесса (1871–1947). У 1916 році він робить музичну обробку до вірша Лепкого. Очевидно, на замовлення Січової сотні у Відні. Це був осередок, де січові стрільці гуртувалися у період лікування фронтових поранень та реабілітації. Сотня проводила широку культурно-освітню роботу не тільки у стрілецькому середовищі, а й серед інших військових українців, які тимчасово перебували у глибокому австрійському тилу. Того ж року пісня на слова Лепкого увійшла до збірки «Січовий співаник» (Нью-Йорк, 1916), який випустили в українській діаспорі Америки. Слова пісні про відповідальний час боротьби за свободу, що «настав такий час, що умре кождий із нас / Не на ліжку, а в бою і в крови», описували воєнну ситуацію та загальний настрій молодих хлопців, які гинули за любов до Вітчизни. У час Другої світової війни пісня увійшла до репертуару бійців Української повстанської армії. Виникла повстанська версія із новим початком — «Чи то грім загримів, чи то вітер зашумів». Невідомий автор, як і Лепкий, використав метафору, порівнявши московських загарбників із голодними вовками та вітром руйнівної сили.
Жанр:
марші
Дата запису:
30 травня 1998 року
Регіон:
Опілля
Локація:
село Кут, Тернопільська область
Виконавці:
заспівували — Олександр Сукач, 1930 р. н., та Зиновій Чачковський, 1952 р. н., підспівували — Василь Сукач, 1935 р. н., Андрій Шварновський, 1949 р. н., Степан Виваль, 1931 р. н.
Збирачі:
Оксана Кузьменко
Теми та мотиви: січові стрільці, заклик до боротьби, авторські пісні, трагедія війни, батьки, образ грому, бойовий дух, кохання, птахи
Історія пісні
Слова пісні «Чи то буря, чи то грім» написав відомий у першій половині XX століття в Галичині український поет та автор історичних романів Богдан Лепкий (1872–1941). Головна ідея пісні — у метафорі, яка порівнює бурю й грім із всенародним походом за свободу. Лепкий спершу написав варіант під назвою «Гей, позір!», який є закликом до стройового положення за командою. Твір був опублікований у календарі «Запорожець» (Коломия, 1912), призначеному для дівчат і хлопців, які були членами українського спортивно-протипожежного товариства «Січ». Адвокат Кирило Трильовський заснував перше таке товариство у селі Завалля на Покутті (тепер Івано-Франківщина) 5 травня 1900 року. До 1914-го згадана парамілітарна організація вже мала широку мережу по всій Галичині, а також на Буковині та Закарпатті. Вона налічувала понад 80 тисяч вишколеної української молоді, яка походила переважно із сіл. У вірші Лепкий висловив думку, що нема такої сили, яка змогла би подолати дух народу, що прагне здобути собі кращу долю. Тому з початком Першої світової війни, використовуючи основу цього тексту, Лепкий пише переробку і дає їй іншу назву — «Серпень 1914». У новому варіанті вірша залишаються ключові закличні слова, звернені до кожного українця: «В ряд ставай, щоб не було запізно!». У червні 1915 року друга редакція вірша була надрукована на сторінках газети «Вістник Союза визволення України», яка виходила у Відні. Там як докторант Віденського університету перебував український етномузиколог, фольклорист і композитор Філарет Колесса (1871–1947). У 1916 році він робить музичну обробку до вірша Лепкого. Очевидно, на замовлення Січової сотні у Відні. Це був осередок, де січові стрільці гуртувалися у період лікування фронтових поранень та реабілітації. Сотня проводила широку культурно-освітню роботу не тільки у стрілецькому середовищі, а й серед інших військових українців, які тимчасово перебували у глибокому австрійському тилу. Того ж року пісня на слова Лепкого увійшла до збірки «Січовий співаник» (Нью-Йорк, 1916), який випустили в українській діаспорі Америки. Слова пісні про відповідальний час боротьби за свободу, що «настав такий час, що умре кождий із нас / Не на ліжку, а в бою і в крови», описували воєнну ситуацію та загальний настрій молодих хлопців, які гинули за любов до Вітчизни. У час Другої світової війни пісня увійшла до репертуару бійців Української повстанської армії. Виникла повстанська версія із новим початком — «Чи то грім загримів, чи то вітер зашумів». Невідомий автор, як і Лепкий, використав метафору, порівнявши московських загарбників із голодними вовками та вітром руйнівної сили.