Стрілецькі маршові
Не сміє бути в нас страху
Історія пісні
Пісня про товариство «Просвіта», яку в селі Посухів виконували на Великдень як гаївку, насправді є варіантом однойменного стрілецького маршу. Оригінальний текст виник іще у час Першої світової війни у середовищі січових стрільців. Історія його сповнена таємничості. Наприкінці 1916 року у Вишколі УСС, який був тоді у селі Розвадів недалеко Львова, молодші старшини зорганізувалися у товариство під назвою «Орден Залізної Остроги імені Святослава Завойовника». До таємного гурту входили стрільці, які закінчили гімназії, дехто мав університетську освіту. Спираючись на знання з європейської історії, вони прагнули залучити до традицій українських січових стрільців те найкраще, що знали про лицарство Середньовіччя. Стрілець Левко Лепкий був ініціатором створення самого товариства, його ритуальних термінів і спеціальної похвальної пісні на честь старшин українського лицарства. Його ідею підтримав доктор Володимир Старосольський (1878–1942) — відомий правник, соціолог, активний діяч визвольних змагань. Із цією метою товариш Лепкого стрілець-бард Роман Купчинський (1894–1976), член «Пресової кватири та Артистичної Горстки в полі», склав для зібрань товариства дві маршові пісні. Вони починалися словами «Не сміє бути в нас страху» та «Вдаряй мечем». Перша пісня більше сподобалася і швидко стала «Гімном Лицарів Залізної Остроги», ноти і текст якого опублікували в пісеннику «Сурма» (Київ — Львів, 1922). Причина популярності пісні, яка пережила воєнний період, у закличних патріотичних мотивах, які задають тон відваги і молодечого гарту, а головне — налаштовують співаків на те, що «не святкуватиме ніхто над нами перемоги». У міжвоєнний період стрілецький гімн часто виконували чоловічі та змішані хори, студенти гімназій, які в Галичині ставили п’єсу Миколи Угрина-Безгрішного «Лицарі Залізної Остроги» (Рогатин, 1934). Завдяки просвітянському журналу «Самоосвітник» (Львів, 1937–1939), який мав націоналістичне спрямування, поширилася переробка, де «лицарі грізні» стали «лицарями масової просвіти»: Не сміє бути в нас страху, Ні жадної тривоги. Приспів: Чому? Бо ми з «Просвіти» військові, Що тьму бере під ноги. Не подолатиме ніхто Над нами перемоги. Приспів. Текст Оксани Кузьменко
Жанр:
маршові пісні
Дата запису:
30 серпня 1998 року
Регіон:
Західне Поділля
Локація:
село Посухів, Тернопільська область
Виконавці:
Ганна Скальська, 1946 р. н., та Марія Філь, 1959 р. н.
Збирачі:
Оксана Кузьменко
Теми та мотиви: січові стрільці, бойовий дух
Історія пісні
Пісня про товариство «Просвіта», яку в селі Посухів виконували на Великдень як гаївку, насправді є варіантом однойменного стрілецького маршу. Оригінальний текст виник іще у час Першої світової війни у середовищі січових стрільців. Історія його сповнена таємничості. Наприкінці 1916 року у Вишколі УСС, який був тоді у селі Розвадів недалеко Львова, молодші старшини зорганізувалися у товариство під назвою «Орден Залізної Остроги імені Святослава Завойовника». До таємного гурту входили стрільці, які закінчили гімназії, дехто мав університетську освіту. Спираючись на знання з європейської історії, вони прагнули залучити до традицій українських січових стрільців те найкраще, що знали про лицарство Середньовіччя. Стрілець Левко Лепкий був ініціатором створення самого товариства, його ритуальних термінів і спеціальної похвальної пісні на честь старшин українського лицарства. Його ідею підтримав доктор Володимир Старосольський (1878–1942) — відомий правник, соціолог, активний діяч визвольних змагань. Із цією метою товариш Лепкого стрілець-бард Роман Купчинський (1894–1976), член «Пресової кватири та Артистичної Горстки в полі», склав для зібрань товариства дві маршові пісні. Вони починалися словами «Не сміє бути в нас страху» та «Вдаряй мечем». Перша пісня більше сподобалася і швидко стала «Гімном Лицарів Залізної Остроги», ноти і текст якого опублікували в пісеннику «Сурма» (Київ — Львів, 1922). Причина популярності пісні, яка пережила воєнний період, у закличних патріотичних мотивах, які задають тон відваги і молодечого гарту, а головне — налаштовують співаків на те, що «не святкуватиме ніхто над нами перемоги». У міжвоєнний період стрілецький гімн часто виконували чоловічі та змішані хори, студенти гімназій, які в Галичині ставили п’єсу Миколи Угрина-Безгрішного «Лицарі Залізної Остроги» (Рогатин, 1934). Завдяки просвітянському журналу «Самоосвітник» (Львів, 1937–1939), який мав націоналістичне спрямування, поширилася переробка, де «лицарі грізні» стали «лицарями масової просвіти»: Не сміє бути в нас страху, Ні жадної тривоги. Приспів: Чому? Бо ми з «Просвіти» військові, Що тьму бере під ноги. Не подолатиме ніхто Над нами перемоги. Приспів. Текст Оксани Кузьменко