Стрілецькі маршові
Гей там на горі Січ іде!
Історія пісні
Слова пісні «Гей там на горі Січ іде!» написав доктор права Кирило Трильовський (1864–1941). Як активний громадський і політичний діяч, він був ініціатором та організатором першого руханково-протипожежного товариства «Січ», яке з’явилося 5 травня 1900 року у селі Завалля на Покутті (тепер Івано-Франківська область). Трильовський склав «Січовий марш», щоб сприяти поширенню січової ідеї серед молоді Галичини. Текст він уперше опублікував у 1904 році на сторінках народного календаря «Запорожець» (Коломия), який редагував багато років. Через два роки у тому ж календарі марш, який став гімном січовиків, був надрукований із нотами. Неодноразово передруковуючи у січових пісенниках текст, автор часто приховував прізвище під псевдонімом (Максим Залізняк, Клим Обух). Музикознавці схильні вважати, що не тільки слова, а й мелодія належить Трильовському, який прагнув підібрати мелодію, яка була б подібна до народних ритмів, зокрема до восьмискладових весільних пісень. Із початком Першої світової війни тисячі колишніх січовиків зголосилися добровольцями до українського військового формування Легіон УСС. Саме тому «Січовий марш» увійшов до репертуару стрілецтва, про що свідчать публікації в польових збірочках пісень 1916 року («Наша пісня», «Ще не вмерла Україна») та в пісеннику «Сьпіваник УСС» (Відень, 1918). Завдяки бадьорому темпу пісня поширилась у позавійськове середовище. Відомо, що українці на Закарпатті залюбки співали її вже восени 1914 року. А з кінця 1920-х її вже знали на Наддніпрянщині під назвою «Запорізький марш». Пісня дістала нове життя у міжвоєнний період. У той час у галицьких селах товариство «Січ» відновило діяльність. На його зразок були створені нові молодіжні організації, такі як «Луг» та «Каменярі», де гурти дівчат і хлопців дзвінко співали «Гей, маршеруєм, раз, два, три!». Популярним було аранжування композитора Ярослава Ярославенка. Із нового покоління «січовиків» виросли свідомі учасники боротьби за свободу в Другу світову війну. За спогадом Василя Кука (1913–2007) — Головного командира УПА 1950–1954 років, пісня «Гей там на горі Січ іде!» займала у репертуарі українських повстанців особливе місце, оскільки була найбільше поширена та легко піддавалася перероблюванню. Тож не випадково вона увійшла до реєстру збірки «Пісні УПА» (1996–1997). До кінця XX століття пісню могли заспівати переважно літні люди. Для тих, хто беріг її увесь тривалий радянський період, вона була не тільки живою пам'яттю про молодість, а й тією піснею про «славне товариство», з яким гартувалися дисципліна, послух та єдність під національним прапором. Саме тому у наші дні в деяких місцевостях заходу України «Січовий марш» виконують у День Незалежності. Текст Оксани Кузьменко
Жанр:
марші
Дата запису:
21 червня 1992 року
Регіон:
Покуття
Локація:
село Ісаків, Івано-Франківська область
Виконавці:
заспівувала Марія Буряк, 1925 р. н., підспівували — Марія Венгринюк, 1921 р. н., Тетяна Харук, 1938 р. н., Ганна Боньковська, 1929 р. н., Ганна Шатрук, 1923 р. н.
Збирачі:
Оксана Кузьменко
Теми та мотиви: січові стрільці, прапор, авторські пісні, побратими, бойовий дух, птахи
Історія пісні
Слова пісні «Гей там на горі Січ іде!» написав доктор права Кирило Трильовський (1864–1941). Як активний громадський і політичний діяч, він був ініціатором та організатором першого руханково-протипожежного товариства «Січ», яке з’явилося 5 травня 1900 року у селі Завалля на Покутті (тепер Івано-Франківська область). Трильовський склав «Січовий марш», щоб сприяти поширенню січової ідеї серед молоді Галичини. Текст він уперше опублікував у 1904 році на сторінках народного календаря «Запорожець» (Коломия), який редагував багато років. Через два роки у тому ж календарі марш, який став гімном січовиків, був надрукований із нотами. Неодноразово передруковуючи у січових пісенниках текст, автор часто приховував прізвище під псевдонімом (Максим Залізняк, Клим Обух). Музикознавці схильні вважати, що не тільки слова, а й мелодія належить Трильовському, який прагнув підібрати мелодію, яка була б подібна до народних ритмів, зокрема до восьмискладових весільних пісень. Із початком Першої світової війни тисячі колишніх січовиків зголосилися добровольцями до українського військового формування Легіон УСС. Саме тому «Січовий марш» увійшов до репертуару стрілецтва, про що свідчать публікації в польових збірочках пісень 1916 року («Наша пісня», «Ще не вмерла Україна») та в пісеннику «Сьпіваник УСС» (Відень, 1918). Завдяки бадьорому темпу пісня поширилась у позавійськове середовище. Відомо, що українці на Закарпатті залюбки співали її вже восени 1914 року. А з кінця 1920-х її вже знали на Наддніпрянщині під назвою «Запорізький марш». Пісня дістала нове життя у міжвоєнний період. У той час у галицьких селах товариство «Січ» відновило діяльність. На його зразок були створені нові молодіжні організації, такі як «Луг» та «Каменярі», де гурти дівчат і хлопців дзвінко співали «Гей, маршеруєм, раз, два, три!». Популярним було аранжування композитора Ярослава Ярославенка. Із нового покоління «січовиків» виросли свідомі учасники боротьби за свободу в Другу світову війну. За спогадом Василя Кука (1913–2007) — Головного командира УПА 1950–1954 років, пісня «Гей там на горі Січ іде!» займала у репертуарі українських повстанців особливе місце, оскільки була найбільше поширена та легко піддавалася перероблюванню. Тож не випадково вона увійшла до реєстру збірки «Пісні УПА» (1996–1997). До кінця XX століття пісню могли заспівати переважно літні люди. Для тих, хто беріг її увесь тривалий радянський період, вона була не тільки живою пам'яттю про молодість, а й тією піснею про «славне товариство», з яким гартувалися дисципліна, послух та єдність під національним прапором. Саме тому у наші дні в деяких місцевостях заходу України «Січовий марш» виконують у День Незалежності. Текст Оксани Кузьменко