Стрілецькі маршові
Ой видно село
Історія пісні
Слова і мелодію пісні написав 27-річний офіцер III Коша Українських Січових Стрільців Левко Лепкий (1888–1971) — член «Пласту», активіст таємного гуртка «Молода Україна» й товариства «Сокіл». На відміну від старшого брата Богдана Лепкого, який у час війни писав елегійні поезії, Левко переважно творив марші, іронічно-жартівливі пісні, романси. У пісні описано фрагмент історії стрілецької кінної колони, яка вийшла у похід на чолі зі старшими отаманами. Цю пісню полюбили за бадьору мелодію та зміст, у якому проголошено ідею бойової слави: «А хто піде з нами, буде славу мати». Текст і мелодію Левко Лепкий створив наприкінці 1915-го або на початку 1916 року. Тоді стрілецька сотня стояла в подільському селі Тудинка над рікою Стрипа. Це був короткий, але щасливий час перепочинку бійців після затяжних і кривавих боїв. Патріотичне гасло приспіву «Йдем за Вкраїну воювати!» було зрозуміле українським стрільцям, яких австрійське командування відзначило за героїзм, виявлений у вирішальному бою під Семиківцями (Тернопільщина). Тоді, у жовтні 1915-го, російський наступ, що тривав довгі два місяці, було зупинено. Напередодні 1917 року скорочений текст пісні уперше опублікували в газеті «Вістник Союза визволення України» (Відень). Ноти були надруковані того ж року в літературно-мистецькому альманасі «Тим, що впали» (Львів, 1917). У міжвоєнні роки пісню часто друкували в різних обробках українських композиторів у популярних пісенниках, які виходили в Галичині. Тут у 1920–1930-х роках майже не було патріотичного концерту чи стрілецької вистави, де не звучала б ця оптимістична пісня про стрілецьку відвагу й кохання. У радянській Україні музичну обробку пісні зробив Кирило Стеценко. Це одна з двох стрілецьких пісень, яка без вказівки на автора була надрукована в академічних збірниках «Українські радянські народні пісні» (Київ, 1955) та «Пісні та романси українських поетів» (Київ, 1956). Версія для друку, звісно, була відредагована. Змінений варіант з’явився на початку 1920 року, коли організували Червону Українську галицьку армію (ЧУГА). У варіанті пісні «січовії стрільці» замінили на «стрільці червонії», які ішли воювати не за національну державу — «за Україну», а «за свободу». Десятиліттями у радянський період пісня про «хлопців як соколів» звучала в селах на весіллях, під час проводів до армії. Її виконують фольклорні ансамблі в Україні, пам’ятають у середовищі нащадків стрілецьких ветеранів, які опинилися на еміграції у США, Канаді, Австралії. У словах пісні «Там на Україні, там лани широкі, Дівчата хороші, чорноокі» згадано про міфічну ойкумену — Велику Україну з її широкими степами, багатими пшеничними полями, за яку сьогодні у боях російсько-української війни стоять нові солдати. Тому від 2022 року пісня є частиною репертуару Заслуженого академічного Ансамблю пісні і танцю Збройних Сил України. Пісню виконували жінки, які зростали в патріотичних родинах, свідомо обрали шлях опору московській репресивній владі. Зокрема Галина Варварів, яка перед німецько-радянською війною вступила до ОУН. У 1940 році її заарештували радянські спецслужби і засудили за підпільну діяльність. До 1946 року Галина відбувала покарання у Північному Казахстані.
Жанр:
марші
Дата запису:
29 травня 1998 року
Регіон:
Опілля
Локація:
село Глібів, Тернопільська область
Виконавці:
Галина Варварів, 1922 р. н., та Олександра Михальчук, 1939 р. н.
Збирачі:
Оксана Кузьменко
Теми та мотиви: січові стрільці, заклик до боротьби, авторські пісні, кохання, птахи
Історія пісні
Слова і мелодію пісні написав 27-річний офіцер III Коша Українських Січових Стрільців Левко Лепкий (1888–1971) — член «Пласту», активіст таємного гуртка «Молода Україна» й товариства «Сокіл». На відміну від старшого брата Богдана Лепкого, який у час війни писав елегійні поезії, Левко переважно творив марші, іронічно-жартівливі пісні, романси. У пісні описано фрагмент історії стрілецької кінної колони, яка вийшла у похід на чолі зі старшими отаманами. Цю пісню полюбили за бадьору мелодію та зміст, у якому проголошено ідею бойової слави: «А хто піде з нами, буде славу мати». Текст і мелодію Левко Лепкий створив наприкінці 1915-го або на початку 1916 року. Тоді стрілецька сотня стояла в подільському селі Тудинка над рікою Стрипа. Це був короткий, але щасливий час перепочинку бійців після затяжних і кривавих боїв. Патріотичне гасло приспіву «Йдем за Вкраїну воювати!» було зрозуміле українським стрільцям, яких австрійське командування відзначило за героїзм, виявлений у вирішальному бою під Семиківцями (Тернопільщина). Тоді, у жовтні 1915-го, російський наступ, що тривав довгі два місяці, було зупинено. Напередодні 1917 року скорочений текст пісні уперше опублікували в газеті «Вістник Союза визволення України» (Відень). Ноти були надруковані того ж року в літературно-мистецькому альманасі «Тим, що впали» (Львів, 1917). У міжвоєнні роки пісню часто друкували в різних обробках українських композиторів у популярних пісенниках, які виходили в Галичині. Тут у 1920–1930-х роках майже не було патріотичного концерту чи стрілецької вистави, де не звучала б ця оптимістична пісня про стрілецьку відвагу й кохання. У радянській Україні музичну обробку пісні зробив Кирило Стеценко. Це одна з двох стрілецьких пісень, яка без вказівки на автора була надрукована в академічних збірниках «Українські радянські народні пісні» (Київ, 1955) та «Пісні та романси українських поетів» (Київ, 1956). Версія для друку, звісно, була відредагована. Змінений варіант з’явився на початку 1920 року, коли організували Червону Українську галицьку армію (ЧУГА). У варіанті пісні «січовії стрільці» замінили на «стрільці червонії», які ішли воювати не за національну державу — «за Україну», а «за свободу». Десятиліттями у радянський період пісня про «хлопців як соколів» звучала в селах на весіллях, під час проводів до армії. Її виконують фольклорні ансамблі в Україні, пам’ятають у середовищі нащадків стрілецьких ветеранів, які опинилися на еміграції у США, Канаді, Австралії. У словах пісні «Там на Україні, там лани широкі, Дівчата хороші, чорноокі» згадано про міфічну ойкумену — Велику Україну з її широкими степами, багатими пшеничними полями, за яку сьогодні у боях російсько-української війни стоять нові солдати. Тому від 2022 року пісня є частиною репертуару Заслуженого академічного Ансамблю пісні і танцю Збройних Сил України. Пісню виконували жінки, які зростали в патріотичних родинах, свідомо обрали шлях опору московській репресивній владі. Зокрема Галина Варварів, яка перед німецько-радянською війною вступила до ОУН. У 1940 році її заарештували радянські спецслужби і засудили за підпільну діяльність. До 1946 року Галина відбувала покарання у Північному Казахстані.