Стрілецькі маршові
В горах грім гуде, лиш земля паде
Історія пісні
Слова пісні під назвою «Марш українських стрільців» написав старшина австрійської армії Осип Маковей (1867–1925) — відомий в Галичині український письменник, поет, публіцист і педагог, дійсний член НТШ. Його настільки вразили наступальні бої УСС у лютому 1915 року в Карпатах, що стали мотивом для поезії. Січовий стрілець Василь Левицький згадував пізніше, що Карпатський похід зробив з усусів справжню бойову одиницю, а бої в Карпатах були для стрільців найкращою воєнною школою, з якої перший іспит вони склали на горі Маківці («На Бескидах», Львів, 1935). 19 березня 1915 року Маковей надіслав листа до команди Українських січових стрільців (УСС), в якому написав: «Посилаю нашим стрільцям новий марш. Слова мої, мелодія народна, з лемківської пісні “Я до леса не пуйду”. Рефрен дороблений мною, але я не композитор, і тому поправки або й зміни можливі. […] Буду тішитися, коли марш сподобається». Текст січові стрільці прийняли, бо вже 29 травня 1915 року вірш був опублікований в українській газеті «Діло», редакцію якої через російську окупацію Львова до червня 1915 року перенесли до Відня. Філарет Колесса (див. історію про «Чи то буря, чи то грім») зробив музичну обробку маршу для чоловічого квартету, яку вперше надрукували у 1916 році. Пісня стала популярною під час війни не тільки у стрілецькому середовищі, а й серед інших українських бойових підрозділів. Саме тому дехто вважає, що музику написав наддніпрянець Дмитро Котко (1892–1983), який був мобілізований до царського війська, а згодом перейшов до Армії УНР, де керував військовими оркестрами, зокрема у Відні організував хор з інтернованих вояків УНР. У тексті маршу згадані «наші дівчата», в образі яких Маковей зобразив усіх жінок і дівчат, які у складі Легіону УСС були санітарками, кіннотницями, розвідницями, командирками військових підрозділів. Багато з них іще студентками університетів пройшли військовий вишкіл у довоєнних стрілецьких гуртках. Олена Степанів (1892–1963) та Софія Галечко (1891–1918) були першими дівчатами, які вступили до лав Легіону УСС. Пізніше до них приєдналися Павлина Михайлишин, Ганна Дмитерко (1893–1981), Ірина Кузь (1894–?), Павлина Рис, Василина Ощипко та інші. Українські стрілкині відзначилися дисципліною та бойовим умінням, рішучістю та відвагою. Фронтові санітарки Стефанія Сіяк (1890–1937?) та Стефанія Новаківська (1883–1930-ті) були нагороджені срібними медалями Червоного Хреста. Медаль «За хоробрість», якою відзначали унтерофіцерів та рядових Австро-Угорщини, одержала також Софія Галечко, фотопортрет якої у парі з Ганною Дмитерко опублікували на титульній сторінці часопису «Mädchenpost» (Берлін, 1916, No. 4 (108)). Редакція німецького щотижневого журналу для молодих жінок подала внизу підпис «Сміливі жінки» з приміткою про виняткову мужність українських жінок. Австрійські газети відзначали, що це перші жінки, які брали участь у бойових формаціях у Європі. Олена Степанів, яка давала оцінку ролі українського жіноцтва у лавах УСС на полях Першої світової війни, писала: «Наше “я” і виплекане почуття обов’язку змусило нас іти на війну» («Жінка-вояк», Назустріч, 1937, ч. 1). Пісня фольклоризувалася й увійшла не тільки в позавійськове середовище та репертуар галицької інтелігенції, а також у сільське буття, в народну обрядовість. Мелодія стрілецького маршу не зникала навіть у радянський період, бо музиканти виконували її на весіллі як супровідний марш під час обдаровування молодих. Текст Оксани Кузьменко
Жанр:
марші
Дата запису:
21 червня 1992 року
Регіон:
Покуття
Локація:
село Ісаків, Івано-Франківська область
Виконавці:
заспівувала Марія Буряк, 1925 р. н., підспівували — Марія Венгринюк, 1921 р. н., Тетяна Харук, 1938 р. н., Ганна Боньковська, 1929 р.н., Ганна Шатрук, 1923 р. н.
Збирачі:
Оксана Кузьменко
Теми та мотиви: січові стрільці, заклик до боротьби, авторські пісні, трагедія війни, образ грому, гори, образ ворога, жінки у визвольній боротьбі
Історія пісні
Слова пісні під назвою «Марш українських стрільців» написав старшина австрійської армії Осип Маковей (1867–1925) — відомий в Галичині український письменник, поет, публіцист і педагог, дійсний член НТШ. Його настільки вразили наступальні бої УСС у лютому 1915 року в Карпатах, що стали мотивом для поезії. Січовий стрілець Василь Левицький згадував пізніше, що Карпатський похід зробив з усусів справжню бойову одиницю, а бої в Карпатах були для стрільців найкращою воєнною школою, з якої перший іспит вони склали на горі Маківці («На Бескидах», Львів, 1935). 19 березня 1915 року Маковей надіслав листа до команди Українських січових стрільців (УСС), в якому написав: «Посилаю нашим стрільцям новий марш. Слова мої, мелодія народна, з лемківської пісні “Я до леса не пуйду”. Рефрен дороблений мною, але я не композитор, і тому поправки або й зміни можливі. […] Буду тішитися, коли марш сподобається». Текст січові стрільці прийняли, бо вже 29 травня 1915 року вірш був опублікований в українській газеті «Діло», редакцію якої через російську окупацію Львова до червня 1915 року перенесли до Відня. Філарет Колесса (див. історію про «Чи то буря, чи то грім») зробив музичну обробку маршу для чоловічого квартету, яку вперше надрукували у 1916 році. Пісня стала популярною під час війни не тільки у стрілецькому середовищі, а й серед інших українських бойових підрозділів. Саме тому дехто вважає, що музику написав наддніпрянець Дмитро Котко (1892–1983), який був мобілізований до царського війська, а згодом перейшов до Армії УНР, де керував військовими оркестрами, зокрема у Відні організував хор з інтернованих вояків УНР. У тексті маршу згадані «наші дівчата», в образі яких Маковей зобразив усіх жінок і дівчат, які у складі Легіону УСС були санітарками, кіннотницями, розвідницями, командирками військових підрозділів. Багато з них іще студентками університетів пройшли військовий вишкіл у довоєнних стрілецьких гуртках. Олена Степанів (1892–1963) та Софія Галечко (1891–1918) були першими дівчатами, які вступили до лав Легіону УСС. Пізніше до них приєдналися Павлина Михайлишин, Ганна Дмитерко (1893–1981), Ірина Кузь (1894–?), Павлина Рис, Василина Ощипко та інші. Українські стрілкині відзначилися дисципліною та бойовим умінням, рішучістю та відвагою. Фронтові санітарки Стефанія Сіяк (1890–1937?) та Стефанія Новаківська (1883–1930-ті) були нагороджені срібними медалями Червоного Хреста. Медаль «За хоробрість», якою відзначали унтерофіцерів та рядових Австро-Угорщини, одержала також Софія Галечко, фотопортрет якої у парі з Ганною Дмитерко опублікували на титульній сторінці часопису «Mädchenpost» (Берлін, 1916, No. 4 (108)). Редакція німецького щотижневого журналу для молодих жінок подала внизу підпис «Сміливі жінки» з приміткою про виняткову мужність українських жінок. Австрійські газети відзначали, що це перші жінки, які брали участь у бойових формаціях у Європі. Олена Степанів, яка давала оцінку ролі українського жіноцтва у лавах УСС на полях Першої світової війни, писала: «Наше “я” і виплекане почуття обов’язку змусило нас іти на війну» («Жінка-вояк», Назустріч, 1937, ч. 1). Пісня фольклоризувалася й увійшла не тільки в позавійськове середовище та репертуар галицької інтелігенції, а також у сільське буття, в народну обрядовість. Мелодія стрілецького маршу не зникала навіть у радянський період, бо музиканти виконували її на весіллі як супровідний марш під час обдаровування молодих. Текст Оксани Кузьменко