Стрілецькі гімни
Ой у лузі червона калина
Історія пісні
Сьогодні це одна з найвідоміших українських патріотичних пісень. Вона має різні назви: «Пісня про калину», «Стрілецький гімн», або просто як фрагмент зачину — «Ой у лузі». Міжнародне визнання композиція здобула після того, як Андрій Хливнюк, соліст гурту «Бумбокс», записав переспів першої строфи на Софійській площі у Києві. Це було 28 лютого 2022 року — на четвертий день повномасштабного нападу Росії на Україну. Популярний зачин походить із козацької пісні «Розлилися круті бережечки, гей, гей, на роздоллі», яка описує національно-визвольну війну під проводом гетьмана Богдана Хмельницького у середині XVII століття. Найдавніший із відомих варіантів увійшов до двотомника «Историчні пісні малоруського народу з поясненнями В. Антоновича та М. Драгоманова» (1875). Його записали у селі Мар’янівка, тоді Херсонської губернії Єлисаветградського повіту. У 1913 році театральний режисер Степан Чарнецький (1881–1944) використав згадану козацьку пісню для вистави «Сонце руїни» (1911) за п’єсою Василя Пачовського (1878-1942). Він увів текст, що починався з рядка «Ой у лузі червона калина». А диригент театру Михайло Коссак (1874–1938) зробив аранжування, взявши за основу народну мелодію. Вистава про події козацької Руїни з успіхом ішла у львівському театрі товариства «Руська Бесіда» та в містах Східної Галичини. У вересні 1914 року у місті Стрий її почув Григорій Трух (1894–1959), командир стрілецької чоти, поет за покликанням. Вражений мелодійністю пісні та поетичним образом похиленої калини, що символізувала Україну, він створив три нові строфи. Так з’явився ще один варіант. Головна ідея стрілецької версії — двобій українських добровольців (Легіон УСС) із російською імператорською армією («з москалями»). Тож тому у 1915 році член Української Боєвої Управи УСС Іван Боберський (1873–1947) написав, що ця стрілецька пісня «декларувала завдання визволення й рівноважила своєю вірою в щасливе майбутнє» усі інші воєнні пісні переважно сумного змісту. Після Великої війни та поразки українців у визвольних змаганнях за політичну незалежність пісня про калину стала популярною також у позавійськовому середовищі. У міжвоєнний період 1920–1930-х років завдяки хоровим обробкам Олександра Кошиця, Філарета Колесси та інших композиторів пісня увійшла до репертуару українських сільських та міських хорів, які були дуже популярні на Галичині. Українців захоплював глибокий символічний зміст цієї пісні. Причина — у значенні головного образу. Червоні ягоди калини здавна є символом козацької крові, пролитої у битві. У багатьох українських народних баладах калина є метафорою передчасної смерті, вона означає місце поховання молодої людини. У Радянському Союзі стрілецька пісня «про калину» й «славну Україну» була забороненою. Тому її поширювали таємно, переважно як співочі традиції галицьких родин, у середовищі дисидентів. Сьогодні цей твір визначає національну ідентичність українців. 28 червня 2022 року понад тисячу співаків із майже 50 країн світу на онлайн-зв’язку одночасно заспівали цю стрілецьку пісню. Це виконання зафіксували до Книги рекордів Гіннеса.
Жанр:
стрілецькі гімни
Дата запису:
11 вересня 1992 року
Регіон:
Подністров'я
Локація:
село Розвадів, Львівська область
Виконавці:
Ганна Скрипець, 1909 р.н.
Збирачі:
Оксана Кузьменко
Теми та мотиви: січові стрільці, заклик до боротьби, рослини, бойовий дух, жертовність, віра у перемогу
Історія пісні
Сьогодні це одна з найвідоміших українських патріотичних пісень. Вона має різні назви: «Пісня про калину», «Стрілецький гімн», або просто як фрагмент зачину — «Ой у лузі». Міжнародне визнання композиція здобула після того, як Андрій Хливнюк, соліст гурту «Бумбокс», записав переспів першої строфи на Софійській площі у Києві. Це було 28 лютого 2022 року — на четвертий день повномасштабного нападу Росії на Україну. Популярний зачин походить із козацької пісні «Розлилися круті бережечки, гей, гей, на роздоллі», яка описує національно-визвольну війну під проводом гетьмана Богдана Хмельницького у середині XVII століття. Найдавніший із відомих варіантів увійшов до двотомника «Историчні пісні малоруського народу з поясненнями В. Антоновича та М. Драгоманова» (1875). Його записали у селі Мар’янівка, тоді Херсонської губернії Єлисаветградського повіту. У 1913 році театральний режисер Степан Чарнецький (1881–1944) використав згадану козацьку пісню для вистави «Сонце руїни» (1911) за п’єсою Василя Пачовського (1878-1942). Він увів текст, що починався з рядка «Ой у лузі червона калина». А диригент театру Михайло Коссак (1874–1938) зробив аранжування, взявши за основу народну мелодію. Вистава про події козацької Руїни з успіхом ішла у львівському театрі товариства «Руська Бесіда» та в містах Східної Галичини. У вересні 1914 року у місті Стрий її почув Григорій Трух (1894–1959), командир стрілецької чоти, поет за покликанням. Вражений мелодійністю пісні та поетичним образом похиленої калини, що символізувала Україну, він створив три нові строфи. Так з’явився ще один варіант. Головна ідея стрілецької версії — двобій українських добровольців (Легіон УСС) із російською імператорською армією («з москалями»). Тож тому у 1915 році член Української Боєвої Управи УСС Іван Боберський (1873–1947) написав, що ця стрілецька пісня «декларувала завдання визволення й рівноважила своєю вірою в щасливе майбутнє» усі інші воєнні пісні переважно сумного змісту. Після Великої війни та поразки українців у визвольних змаганнях за політичну незалежність пісня про калину стала популярною також у позавійськовому середовищі. У міжвоєнний період 1920–1930-х років завдяки хоровим обробкам Олександра Кошиця, Філарета Колесси та інших композиторів пісня увійшла до репертуару українських сільських та міських хорів, які були дуже популярні на Галичині. Українців захоплював глибокий символічний зміст цієї пісні. Причина — у значенні головного образу. Червоні ягоди калини здавна є символом козацької крові, пролитої у битві. У багатьох українських народних баладах калина є метафорою передчасної смерті, вона означає місце поховання молодої людини. У Радянському Союзі стрілецька пісня «про калину» й «славну Україну» була забороненою. Тому її поширювали таємно, переважно як співочі традиції галицьких родин, у середовищі дисидентів. Сьогодні цей твір визначає національну ідентичність українців. 28 червня 2022 року понад тисячу співаків із майже 50 країн світу на онлайн-зв’язку одночасно заспівали цю стрілецьку пісню. Це виконання зафіксували до Книги рекордів Гіннеса.